13 січня - Щедрий вечір ( свято Меланки)
Щедрий вечір
уособлює залишок дохристиянського звичаю, що за християнським календарем
збігається з днем преподобної Меланії. Цього дня батько ховається від своїх
дітей за символом багатства та щедрості - за пирогами. Діти повинні вдавати, що
в цю мить батька не бачать - так велить традиція. Вони повинні запитувати у
матері, де ж батько подівся. А "здивована " мати бажає, аби й
наступного року діти за пирогаит батька не помітили. Після цього господар
хреститься та запрошує родину до столу - до щедрої куті.
Для дівчат одна з найважливіших цього вечора справ - поворожити.
Здебільшого ворожать так само, як і на Андрія : бігають запитувати ім'я першого
стрічного, кидають чобіт через плече - куди носком буде звернений, у той бік
дівчині заміж йти; навпомацки лічать кілки в огорожі, на якій зупиняться -
прикрашають, а потім роздивляються, чи гарного "нареченого" собі
вибрали, тощо. За легендою, цієї ночі дівчата-відьми збирають чаклунське
зілля "нечуй-вітер". У цю ніч воно має найбільшу силу, але знайти
його можуть тільки сліпі люди або ж відьми. Той, хто його знає, за власним
бажанням оже стати невидимим і нечутним. Але місця, де це зілля росте, знають
тільки чарівниці.
У цілому
ця ніч сповнена магічних дій, спрямованих на розгадування майбутнього,
забезпечення родинного добробуту та щастя на весь новий рік. Народні повір'я
стверджують, що цими святковими днями небеса відкриті для людської молитви -
можна просити в Бога про найпотаємніше.
На Меланію українці
грають у "Меланку", щоб провести Старий рік якомога веселіше. а грати
треба ось як. З гурту молоді вибирається хлопець, який найкраще вміє
жартувати. Він переодягається і стає "Меланкою". Інші теж
переодягаються : хто циганом, хто ведмедем, хто чортом... одним словом, хто що
цікавіше придумає , те й утілює. Це дійство цілком може відбуватися й удень -
тоді і дітлахи юрбою біжать за переодягненою ватагою, щоб добре роздивитися
таку чудасію.
Хлопці не до
кожної хати заходять, а тільки до тих домів, у яких є надія зустріти дівчат. Як
і при водінні кози, дозвіл пощедрувати слід випрошувати тільки в пісенній формі
:
Господинечко, господаречку,
Пусти в дім Меланочку,.
Меланочка чисто ходить -
Нічого в домі не шкодить.
Добрий вечір!
Господар запрошує до хати,
уся родина збирається подивитися на ряжених, надто ж цікаві дівчата до того, що
відбувається. Незважаючи на попередню "рекламу", "Меланка"
ходить по хаті й робить шкоду - може сміття розкидати або посуд поперевертати.
Господині знають цей звичай, тож уважно слідкують, щоб "Меланка"
поводилася гарно, нічого не чіпала.
Тим часом
хлопці щедрують, висміючи поганих господинь :
А Меланка - неробоча,
Її сорочка - парубоча,
Якщо люди ідуть на жнива,
То Меланка - на пива!
Дівчата
сміються й хвалять пісню й танці. Кожен із ряджених показує свої здібності :
щосили пританцьовує, яж поки дух заб'є. Коли нарешті щедрівку скінчено, усі
сідають до святкового столу. Якщо "Меланкою" обирають дівчину, то ця "Меланка"
значно поважніша та статечніша; вона вбирається молодою. Дівчата, щедруючи, до
оселі не заходять, а стоять попід вікнами та співають :
Ой, на річці, на Йордані,
Добрий вечір на Мелані.
Добрий вечір, щедрий вечір,
людям добрим на сей вечір.
На Меланію козу
водять. Саму козу здебільшого роблять із дерев'яної палиці, один із кінців якої
слід розколоти - це будуть роги. Роги можна прикрасити на власний смак, зокрема
можна прив'язати дерев'яні ложки - козячі вуха. З протилежного боку палиці
"чіпляють" якийсь віхтик - це буде козячий хвіст. Коли коза готова,
її треба "одягти" у старий кожух хутром нагору, але так, щоб було
видно, де в цієї імпровізованої кози "морда". Рукава кожуха мають
звисати вниз - це "ноги"кози.
От той, хто цього
вечора - "коза", залізає під кожух, однією рукою тримається за
прикрашену палицю та крутить "хвостом". Окрім "кози",
компанія вибирає на вечір "кота" - зазвичай наймолодший з хлопців із
гурту; до обов'язків "кота" входить носити торбу, нявчати та просити
сала.
Дійство починається з настанням темряви. Діти приходять до будь-якої хати
й просять :
- Пустіть у хатку, бо так вже коза змерзла!
Господар відповідно до
звичаю наче відмовляється :
- Дуже тісно в домі, ніде козі розгулятися.
А діти продовжують просити :
- Та пустіть уже, бо несила - так
змерзла.
Традиція вимагає, щоб
тричі господар відмовив "козі" й тільки потім запитав дозволу в
господині. І тоді "коза" вже звертається до господині :
- Хазяйко, будь-ласка, пустіть, бо змерзну не
тільки я, але й козенята!
- Уже пізно, та й діти сплять - ви їх налякати
можете. Навіщо ви нам здалися?
І знову тричі
господиня відмовляє ( а для цього їй ніколи не бракує причин), а коза вже
проситься. Нарешті дозвіл від хазяйки дому отримано :
- Гаразд, ідіть, але дивіться - співайте добре!
Ось тепер уся
ватага заходить до хати, знімає шапки, вітається з присутніми. "Коза"
починає співати, прицьому разом із "котом" притопує в такт пісні.
Діти господарів тішаться з того, що відбувається в оселі, їм дозволено смикати
"кота" за вуса й "козу" за хвіст. У цей час підспівує решта
гурту, оповідаючи в пісенній формі поневіряння бідної "кози". Під час
співу "коза" намагається відтворити пантомімою слова пісні.
Ясна річ, у кінці пісні падає та вдає, ніби мертва. Щедрівники хором співають
далі, жартома перелічуючи , які харчі зарадить лиху й оживлять
"козу". "Кіт" із ними цілком згоден : "Сала, сала,
сала! Щоб наша коза встала!" "Коза" оживає, схоплюється на рівні
ноги й прямує до печі, принюхуючись, а щедрувальники продовжують співати. Коли
пісню доспівано, весь гурт дітлахів-щедрувальників звертається до хазяїв в один
голос із побажанням здоров'я та святковими вітаннями, кланяються господарям. І
тепер діти отримують жартома випрошує в господині сала. Після трьох традиційних
відмов господиня все ж таки пригощає кота - салом, козовода - пирогом, а
скарбника гурту - грошми. Отак, досхочу пощедрувавши, молодь збирається в
одному домі разом і продовжує веселитися.
